65 років тому, 6 листопада 1960-го, у Києві запустили першу лінію метро. Три станції — «Вокзальна», «Університет» і «Хрещатик» — з’єднали ключові точки міста й фактично задали темп розвитку столиці на десятиліття вперед. Для повоєнного Києва це було питання не іміджу, а виживання: наземний транспорт не справлявся, місто росло, сорокахвилинні поїздки ставали нормою.
Метро будували як візитівку. Глибокі станції з мозаїками, мармуром і бронзою мали показати, що Київ — сучасне європейське місто. Частина рішень була суто утилітарною: велика глибина як потенційне бомбосховище, потужна вентиляція, дублювання систем живлення. У 2022–2023 роках ці «теоретичні» функції стали реальністю: платформи й переходи використовували як укриття під час масованих обстрілів.
Сьогодні київське метро — це понад 50 станцій, три лінії й мільйони поїздок щодня. Воно пережило зміну епох, символів і політичних режимів, але залишилось тим, чим було з першого дня: найшвидшим способом перетнути місто й одним із найбезпечніших просторів у кризові моменти. Окремий плюс — характерні інтер’єри, які перетворюють частину станцій на маленькі музеї.
Як часто ви сьогодні користуєтесь київським метро — і яких змін, на вашу думку, йому найбільше бракує зараз?
